Морквиною манить життя і йдеш,
Мов той віслюк, хвостом завзято крутиш.
В непотребу речей не бачиш меж.
Знов конче хочеш щось. Знов когось любиш.
Буває, потрапляєш у грозу,
Під дощ стіною. Вимокнеш до нитки.
Тоді похилить вітром, мов лозу
І стане вже чомусь не до морквинки.
Знання так діють на цнотливий ум.
Щось зрозумів, та чи від того легше.
Врятуєш сам себе від власних дум
І побіжиш за мрією, як перше?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853725
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.11.2019
автор: Пісаренчиха