Л.Костенко *Берестечко*
... Земле Обітована!
Вона ж під нами, ось вона!
Та ще й яка, мій Господи, багата!
Лісами щедра, зерном золота,
Міцна зелом, скотиною рогата,
Народом добра, вірою свята.
Хто тут не жив!
А в нагороду,
Хто вдячен був коли цьому народу?!
Я не пишу про те, від чого в серці щем...
Бо тільки сколупнеш і кров тече рікою,
Але не сплю душею, ні віршем,
В думках не маю ні хвилиночки спокою.
Я не пишу... бо плач в моїй душі,
Зливається з плачем мого народу.
Та все боюся, ті слова мої й вірші,
Що кину ворогам, не будуть благородні.
Можливо відболить, на краплю лиш,
І може стану я, хоч трішечки мудріша,
Знайду слова, які прикрасять вірш,
А для заклятих ворогів - ножа гостріші.
Простіть мене, я жінка, я слабка,
Не вмію я з трибун галасувати.
Шукаю слів - де ж Ви, оті слова,
Щоб вороженьків злих могли здолати?
Я не пишу вірші про те, що так болить...
Може колись... коли, коли, коли?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853941
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2019
автор: @NN@