По світу йде луна осінніх снів,
Серпневих спогадів нанизує намисто.
Цей листопад неначе одурів -
Нас бавить сонцем з неба променисто.
У сурмах ранку ще не чути нот
Від увертюр осніжених симфоній.
Та наближає грудень свій цейтнот
І сипле срібло вже мені на скроні..
Осінніх снів ще шириться луна,
В ній ллється відгук бабиного літа.
Твій теплий усміх повз мене мина...
І як тепер самотні очі гріти?
...А листопад здіймає заметіль,
І золото вже змішує з іржею.
Передчуття віщує звідусіль:
Не омине спокута за межею.
О сни осінні,не лишайте нас
В заметах долі між землею й світлом!
Хай ваш бринить меланхолійний вальс,
І залишає серце ще розквітлим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854087
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2019
автор: Вадим Димофф