[youtube]https://youtu.be/rsRcop8syz0[/youtube]
[i][b][color="#f70d34"]В червону сукню одяглася вишня –
зібралась, певно, в місто на парад…
Та сукня їй, здавалося б, не лишня,
бо в моді був вже траурний наряд.
У пізню осінь превалює чорне:
дерева чорні, чорна вкрай земля…
І люд понурий, зовсім не моторний,
лиш сонце потай блимає здаля…
Тож пахмурна – не радує – погода,
немов присіла з літа відпочить…
А що, коли трапляється нагода
розвіяти журби паскудну мить?..
Ніхто не рад зрадливому затишшю,
що передує торжеству зими…
В черленому красується лиш вишня,
віншує радість, де заблуклі – ми.
Й несе у світ свою чарівну сукню –
Їй осінь, бачте, зовсім не страшна:
Хай іній їй по статі владно стукне –
і вже в уяві – білоцвіт-весна!
Шануймо вбір осінній панни-вишні –
нехай віщує квітні весни знов!
За шану нам подякує й Всевишній –
в багрець наряджена його Любов…
[/b][/color]
8.11.2019
©Олекса Удайко
На світлині автора: прототип цього твору -
черевнишня, посаджена ним 7 років тому.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854149
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2019
автор: Олекса Удайко