Рідна щира мова в вишитій сорочці.
А ота, лукава, ходить в негліже.
В гарних українок, волелюбних хлопців
зрізує всі квіти у душі ножем.
П'яна, знахабніла лізе всім у вічі,
цитькає примхливо, корону хапа.
Рідна ж мова тихо дивиться у вічність.
Скривдить і образить зможемо хіба?
Та невже дозволим продати безчесно
кожне диво-слово, зіроньку ясну?
Рідну мою мову, роду перевесло,
у гніздо родинне треба повернуть.
Мово, дихай вільно і бувай здорова,
не зважай на ту, що лізе, мов мара.
Квітни і шануйся, дивна моя мово,
і надінь корону. Вже давно пора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854236
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2019
автор: Валентина Голубівська