Ой осінь, осінь, що ти наробила,
її чарівну, я тихо спросила,
Чом звела й нащо, так сердито брови,
Золото й срібло, зняла із діброви.
Краса зів`яла, нині сіро – чорна,
Лише в калини, соковиті грона,
На мить від сонця, ловлять поцілунок,
Я ж дуже хочу, спіймати їх трунок.
Позбутись суму, розвіять печалі,
У сподіванні…знімеш всі вуалі,
Й ранкові роси… яскраві, сріблясті,
Вкриють діброві листки попелясті.
Лише на мить, дерева звеселяють,
Уже дрімають, теж про весну мріють,
Час швидко плине, скоро й відпочинок,
Заплетеш знову, сивеньких краплинок,
Мені у коси, яких не хотіла,
Ой осінь – осінь, що ж ти наробила….
07.11.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2019
автор: Ніна Незламна