* * *
Моїй вічній Людмилці присвячую
Ти перестала сумувати
восени...
Не дні тебе чіпають
не вони!
Весною перестала ойкати
все
бачиш...
не ахкаєш
й не захотіла буть як всі —
і ймеш удачі!
Удача! Я ношу — мала, й носив —
мала,
й життя — все зовсім інше,
аніж про нього думала!
Аж дивно:
засміється
тут на кутні
Юрмала...
Життя — шлях Божий
що не віднімається...
Ти — вічна особистість!
ти відчула!..
і — приймається.
03.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854336
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.11.2019
автор: Шевчук Ігор Степанович