Слова, слова… Здається, що там ті слова,
Разом поєднанні в єдине ціле звуки…
Але насправді мова – вежа вікова,
Яку впродовж віків плекали предків руки.
Дає ця вежа змогу бачити весь світ
І нашу велич мови світ теж споглядає.
Її фундамент має кілька тисяч літ
І в сиву давнину історія сягає.
Талановитим зодчим-пращурам в той час
Ще зброю випало в руках тримати вміло.
І те, що зводили впродовж віків для нас,
В кривавих битвах вберегти таки зуміли.
Її не знищили ні ядра ні шаблі,
Царів московських заборони та укази.
Так мова міцно вкоренилась на землі,
Що стала оберегом та дороговказом.
Творіння пращурів наш коштовний спадок,
Його нам випало плекати, боронити.
Формує мова для нас світопорядок,
Це є душа народу, без душі не жити.
09.11.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854446
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2019
автор: Мирослав Вересюк