Бува, назріває мить -
навколо земля горить,
а потім з-під ніг зникає, і всьому край.
Вітер скляною брилою скочується згори,
місяць монети срібні кидає в явори –
спалюй сірник останній та йди збирай.
І замість живого серця під светром — дим,
і тільки вуста розтулиш — гримить гроза.
Зграями і загравами холоди
носяться, навіжені, як спогади —
хто б їх навіки стримав або зв’язав…
Попіл кружляє, на пристані сум стоїть.
Човником більше не править старий Харон:
між берегами радості і страхіть,
навпіл тебе розриваючи мимохіть,
крихітний Фройд зупиняє хиткий пором.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2019
автор: Єлена Дорофієвська