Догорає осінь як багряна ватра…
Золотом додолу сипляться листки
І чорніють лисі вже Карпати-Татри.
Вітер навіває дум сумні рядки
Та етер полонять депресивні мантри,
Що їх шлють на Землю голубі зірки.
Загубила осінь силу чар одразу.
Втратила і голос, й одіж золоту.
Під чужинський шепіт і колючі фрази
З серця випускає в білий світ сльоту.
Плаче дивна панна, мабуть, від образи
На тих днів останніх чорну самоту.
Холодно й невтішно… І коли те сонце
Світ поверне знову на круги свої…
Душу ніжну осінь стискує в долоньці,
Віддає покірно програні бої.
Тихо барабанить дощик у віконце –
Сльози це останні панни гордої.
15 листопада 2019
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2019
автор: палома