Не йдуть слова,
не рвуться до людей.
Та що вони? -
Повітря лиш здригання...
А ти прийди,
коли черкне́ смеркання
об поділ ночі,
щоб струсити день.
Немає снів...
І мрій торочка рвана.
Скімли́ть туга,
немов бездомний світ.
Мені ця ніч -
чиясь, як прикра рана.
Мені цей день
протяжний в сотню літ.
А ти прийди,
як стихне галас будня,
наповни час
очікуванням див.
Сьогодні ще
в твоїм житті відсутня,
а завтра нас
клич серця народив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854901
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.11.2019
автор: Мар’я Гафінець