Жінка каже чоловіку,
-Що у злиднях , жить довіку?
У Європу, мать подамся,
А ти бізнесом займайся.
Ледь-ледь втримавсь, тільки місяць,
Шлунок тисне, шукав місця,
На дурняк, де б це наїстись,
Але шоби й не втомитись.
Із слізьми, знайшов заначку,
У сараї, повну пляшку,
В голові вмить проясніло,
Тож заквасив, браги сміло.
Та забідкались сусіди,
Спаси Боже, відкинь біди?
Женуть тільки ж для родини,
На весілля, на хрестини.
А господаря, бере сміх,
Бізнес вдався, грошенят міх,
Он приїде скоро дружина,
Тож довів - справжній мужчина.
Спішить жінка із Європи,
Біля хати стоять копи,
-Ми на вас, нині чекаєм,
Протокол, якраз складаєм.
За рік мав - попереджень п`ять,
Сплатив штрафу, аж двадцять п`ять,
Що ж тепер, нам можна взяти,
Зовсім лишити без хати?
Жінка в сльози, - Де ж ті гроші?
Зайдіть в хату любі гості,
Що було, в руках, віддала,
Заробітки такі мала.
Лиш дивилась услід копам,
-Пропаде, хай та Європа,
Самій краще мати втому,
Не скажу про це нікому.
Із дільничним поділюся,
Бо ж закоханий по вуса,
Краще вже коханця мати,
Ніж своєму довіряти.
12.11.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2019
автор: Ніна Незламна