“…но продуман распорядок действий
и необратим конец пути…”
( Б. Пастернак “Гамлет”)
Все затихло. Я іду на світло,
знаючи, що вкотре упаду.
Я давно завчив свою біду
наче текст. Та перед смертю крикну…
Я б і радий хоч на крок змінити
кимось вищим вигадану роль.
Але я лиш принц, - а не король…
Ну хіба що в келих труту влити,
і рукою твердою велично
випити до краплі гіркий яд…
Це життя не повернеш назад,
то ж дивлюсь старій в сліпе обличчя.
Можна і отрути не боятись -
пити свою чашу сміючись.
Плач не плач,плазуй…- Та вік учись,
щоб красиво впасти – слід стояти!
В цьому світі стільки знад і зрад,
що якби не починав, то нащо…
З кожним днем стає все важче й важче
вирватись за п’єсу, як з-за грат.
Так що, друг Гораціо, хоч знаєш
чим скінчиться твоя роль, а все ж…
Ти хоча б її як слід зіграєш,
хоч не все побачиш і впізнаєш,
то хоч на коліна не впадеш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8551
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.11.2005
автор: nobile