Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
Осанна осені, Осанна!
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
Накине збрую на коня.
Йому байдужі молитви,
Обойми снігу – не обійми,
Йому не вперше йти на ви,
Прадавня лють – новітні війни.
Але ростуть чужі сини –
Стрункі берези, квіти, трави,
Нема лютішої розправи,
Ніж ніжність ранньої весни.
© Марґо Ґейко
19.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855274
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2019
автор: Марґо Ґейко