Квіти, мої польові,
Як вам живеться на волі?
- Усе, як в людському житті,
В кожної з нас своя доля…
Як не любити красу,
Що нам від Бога дається?
Вранішнє поле дзвенить,
Маком червоним сміється.
Он трудівниця - бджола
Ромашок нектар збирає...
У небі десь жайвір співа,
Колосу пісня лунає…
Як не любити красу,
Що нам від Бога дається?
Вітрець бурштиновий пилок,
Підіймає до піднебесся.
Не лише у небі блакить
Волошки сміються, як очі,
Нам коники - стрибунці
Музики, аж до пів ночі.
Як не любити красу,
Що нам від Бога дається?
Поле - душі благодать,
Маком червоним сміється.
Тихенько метелик усівсь
На вуса хлібного колосся,
Наливайтеся соком жита,
Щоб з врожаєм удалося!
Як не любити красу,
Що нам від Бога дається?
Бо хлібне поле - життя,
Що майбуттям відгукнеться!
Я квіти не буду збирать,
Лише налюбуюсь доволі,
Нехай же багатство й краса
Дружать на хлібному полі!
Як не любити красу,
Що нам від Бога дається?
Вранішнє поле дзвенить,
Маком червоним сміється.
В. Ф. – 01.10.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2019
автор: Веселенька Дачниця