Морили не людей, морили... ДУХ,
Дух волелюбний, гордий, роботящий...
Щоб він, як голос нації, ущух,
(Рабу німому рудимент цей нащо?)
Морили пам'ять, щоб забули те —
Впродовж віків що працею здобули.
Чекали: ось манкуртів рід зросте
З покірністю змордованого мула...
Не з їхнім щастям знищити світи,
Які у спадок пращури лишили!
Іде народ мій гідно до мети,
В бою зі злом лиш набирає сили.
Напевно наша місія така —
Світ від чуми всесвітньої спасати.
Уся надія знов на козака,
"Не скраю" у якого вкотре "хата".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855625
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2019
автор: Патара