Для чого я пишу ці вірші,
Які не читає ніхто,
Щоразу все гірші і гірші,
І в себе вливаю вино?
Нікому їх зовсім не треба
І я не потрібен їм всім,
Бо думають тільки про себе,
На інших всіх байдуже їм.
На вулицю вийду я з дому,
Де дощ вже скропив тротуар,
А в темному небі нічному
Не видно і місяць з-за хмар.
Лиш світяться вікна в будинках,
За ними вирує життя,
А люди самотні в зупинках
Знайшли від дощу укриття.
Нікому вони не потрібні,
І як розумію я їх,
Такі між собою подібні,
Живемо в світах ми своїх.
Все просто, скажу я відверто,
Хоч відповідь довго шукав:
Напевно потрібно померти,
Щоб хтось ще про мене згадав.
На вулиці дощ накрапає,
А хтось у квартирі своїй
За шторами щастя ховає
В теплі батарей власних мрій.
Тож я повертаюсь додому,
Залишивши мокрі сліди,
Давно не потрібен нікому -
Одне і те саме завжди.
Дивлюся на власний надгробок,
Я тільки його бачу в сні,
І очі бетонних коробок,
Що світять для мене вночі.
26.11.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855913
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2019
автор: grotath