Її ніхто
ніколи
не любив
по-справжньому,
отак,
щоб до знемоги,
отак,
щоби себе
для неї вбив,
лиш аби їй
щасливі епілоги.
Її ніхто
ніколи
не кохав,
отак,
як вітер в полі
конюшину,
немов латаття
синьоокий став,
як риба – море,
літній гай –
Пташину.
Вона ж…
носила сонце,
мов п’ятак
в долоні білій -
гріє
ще й сьогодні.
Планети довкруж
бігали,
це так.
Але серця у них
були холодні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)