Рипить, скрипить, та меле на страждання
шматки жури, старий дідівський млин
і жорнами надії-сподівання
перетирає він на сірий тлін.
Крильми вітряк сухий хапає вітер,
пресує миті у години, рік,
шикуючи слова із сотень літер
в годину смутку – двадцять перший вік…
Скрипить душа і тяжко ниє серце
за мій народ, що тане у імлі.
Симфонія життя, фінальне скерцо,
і дзвін лунає по батьків землі…
27.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2019
автор: Олександр Мачула