Не лоскочи словами знову душу,
Мов пухом облетілої тополі.
Нічого говорити я не мушу,
Не залишилось зерен у стодолі.
Осінній подих проникає в шпарки,
Спустошені думки від прохолоди.
До берега давно прип*ята барка,
Стара дорога в брусах і колодах.
Не лоскочи незрячими словами.
Чи варто ворушити пріле сіно?
На небосхилі вечора заграва,
А від вогню повисла кіпоть тліну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2019
автор: Світлая (Світлана Пирогова)