Загублюсь ,у осені у листопад...
та й згорю, багряним листям на гіллі.
Bітер, зірве понесе у снігопад
від холоду замру у заметілі.
Тіло, до землі скує крижаний лід
зима ,зітре у порух мою красу.
Залишу, у любові цей білий світ
і розчинюсь ,у сизій хмарці в дощу.
Розіллюсь, водою над берегами
напою, засіяне зерно озимину.
У снах, я буду спати під снігами
а від сонечка, пагінцем проросту.
А навесні, розпустить віти верба
зашелестить зеленим листям на вітті.
Заграють, струни весни .Оживе, душа...
і я, воскресну у калиновім цвітті.
О, прощай, білий світе- мій земний раю!
квітучі поля - ліси гаї діброви .
Я ,повернусь до тебе із небокраю
сизокрилою птахою у життя нове.
Загублюсь, у осені у zolotій листві
від краплі роси трояндою зацвіту.
Тобі, друже, подарую райдужні дні
і до тебе, у гості на свято прийду.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856131
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2019
автор: Чайківчанка