Змінити курс! Спинити неможливо...
Приречений скитатися повік
Фрегат чекає свіжого припливу...
Та мокрі сльози капають з повік,
Селена плаче... Омивають зливи
Самотню душу моряка. Потік
Несе у далі корабель бурхливо
У нескінченний і стрімкий протік...
Збирає сліз епічні монологи
І якорем відловлює моряк,
Щоб віднайти до місяця дорогу,
З'єднатися з богинею... Маяк
Горить далеко... Хвилями тривоги
Пливе він... Добереться? Аніяк!..
Селе́на, Ме́на — у давньогрецькій міфології — богиня Місяця.
© Володимир Верста
Дата написання: 17.08.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856228
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 28.11.2019
автор: Володимир Верста