ЧОГО ТУГО ДУШУ КРАЄШ
Реве ,гроза як звір голодний
з чорної хмари розлився дощ.
I сьогодні, є день ''не льотний''...
від холоду,тремтить птах у дрож .
Соловей, заховавсь під листя
переступає, з ноги на ногу.
Oблаштував , тепле обійстя
молиться, Всевишньому БОГУ.
На семи вітрах летить у небо
і просить,: сонечка ,у небес.
-У осінь, ще так тепла треба
щоб у листопад, ще день воскрес.
Зорати, засіяти озимину...
Iз поля ,зібрати урожай.
Зірвати, яблука у саду
розправити крила у небокрай.
Розпинає ,вітер дуба, клена...
і пожовклий лист обдирає.
О ,сонце, засяй ще для мене!
хай у осінь, ще літо завітає.
В осіннім смутку троянда згорає
від морозу, забіліли отави.
Чого, туго ,так душу краєш?...
і дзвенять, мінорні октави.
М ЧАЙКІВЧАНКА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856303
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2019
автор: Чайківчанка