Вежа дитинства мого ясноокого,
тихий заобрійний серцевий стук
і почуття в самоцвітах високого –
край запорізький, душі моїй друг...
Цей різнобарвний, у днях розмальований,
сум від пройдешнього в нинішніх снах.
Все, що збулось, падолистом змело –
дзвенить
тремоло ніжний так тембр в берегах...
Вежа дитинства – чоло заколисане...
До Дніпрогесу проспекту краса –
стільки подій в цім проміжку розписано,
знає душа і ось ці небеса...
29.11.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856315
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2019
автор: Променистий менестрель