Коли зійдуться всі земні світила,
В симфонії звучатимуть світи...
Я пригадаю, як мені світила,
І попрошу: ще трішечки світи!
Моя зоря, що дарувала крила,
Погасла... Але променем летить
Її любов. Назавжди оповила
Вона мене від горя самоти...
Хоч сяйва тут не видно... Аквареллю
Малюю на мольберті ноти смуг,
І звуками дорогу в небо стелять
Магічні вірші, сяючи довкруг.
Кометами спускаючись у темінь,
Як неземний і вічносяйний дух.
© Володимир Верста
Дата написання: 14.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856896
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 04.12.2019
автор: Володимир Верста