Іще дна осінь у минуле попливла,
Відцвівши кольорами міді й сонця,
Долала шлях вона від міста до села,
Постукуючи і в моє віконце
То гілкою, що вітер нахиляв,
То краплями дощу свинцеважкими,
Їх не хвилює вже людська хула –
Вони гаптують з листя теплий килим.
Сіріє неба клапоть угорі.
Мені здалося, зиму він чекає.
О, як він вірність осені беріг!
Легкі хмаринки теж кудись тікають.
«Я грудень, – вивів чітко календар, –
А отже зиму маю починати.
Сьогодні честь я осені віддав,
Пора зимі ворота відчиняти».
А та, почувши грудня баритон,
Влетіла завірюхою з-під хмари,
Тепер її не спинить вже ніхто.
Земля ж від втоми тихо задрімала.
5.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857108
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2019
автор: Ганна Верес