Суєта нас хоче віддалити –
це вона плечем, плечем між нас.
Не приймаємо твоєї свити,
бо вогонь любові не погас.
З гір крутих спустилися в долину,
кроків хід сповільнився, нараз.
Ось з тополі лавка близь калини –
як же здавна знає добре нас...
А ріка несе тихенько води,
хвилька шепче про минулий час;
ми ходили нею через броди,
промінець нас Божий помічав...
І твої небесні любі очі,
як тоді всміхаються мені,
А коса у юнь оту – дівоча,
пам'ятає зустріч по весні.
07.12.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2019
автор: Променистий менестрель