Пересиплю до жменьки із серця свого молитви,
понесу їх до лісу, у закуток тиші й безлюддя,
де обвисли зеленим рядном із дерев хоругви,
де нема неправдивого підступу та кривосуддя.
Там надихані Богом верхівки смерек та модрин
і шапки пелехатих дубів, що ціловані сонцем.
Взори дивних тайнописів тканих тенет-павутин
і мелодія вітру, спів птиць та галуззя у танці.
Там нема коловерті та лігва безумних людців
з того виру когорти, що нищить святі заповіти.
Лише сльози течуть по корі вікових мудреців,
та здригаються гори, бо плачуть Адамові діти.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857330
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Ольга Береза