Була рабинею, в твоєму королівстві
В кайдани скута, далі від жалю
А ти й не зчувся, як здійснилось вбивство
І вбито душу світлую мою.
Була тобі потіхою на вечір,
Безжально одяг рвав на сотні шмат
А зранку голі й закоцюрблі плечі
Вертав до тих холодних ржавих ґрат.
Я попри все від величі п‘яніла,
Адже король, мене собі обрав!
Хоч він жадав лише гаряче тіло,
Й як я його, - мене він не кохав.
Шкода що я так пізно зрозуміла,
Мій сплинув час, набавився король.
Чи Вашій Світлості тепер уже немила?
Чи у житті його, скінчилась моя роль?
І як усі, покинута, самотня,
Вигнанкою пішла в далекий путь.
І я клянусь надалі, від сьогодні
Мене в кайдани вже не закують.
І хоч яка вона не буде гарна,
Навік зречусь, до скону власних днів.
Любов ота - ілюзія примарна
Із вільних духом створює рабів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857642
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2019
автор: V.S.