[i]Одноактна п’єса[/i]
Дійові особи:
Іван – хлопець Наталки, інтелігентний, не впевнений в собі, працює офіціантом в елітному ресторані.
Наталія – молода дівчина 24 років, вразлива і дуже ніжна особистість, виглядає дуже стримано та тендітно – довге русяве волосся, темні карі очі, одягнена у звичайне літнє плаття, працює приватним вчителем гри на фортепіано.
Маленький Принц – чарівний хлопчик з іншої планети, але в цьому випадку хлопець 23 років з сусіднього під’їзду.
Самоповага – витончена дівчина, з блискавичною посмішкою, рівною поставою, з розумними очима, з неймовірною жіночністю, одягнена в пишне червоне плаття, на грудях дороге діамантове намисто, а волосся довге і переливається яскраво на світлі.
Меланхолія – худенька білолица дівчина, в звичайному білому платті і білосніжним волоссям, з тонким голосом і голубими очима.
Ява 1.
[i]Велика просторова кімната-студія, по середині стоїть біле фортепіано, на стінах висять картини і лише одна стіна у вигляді одного великого дзеркала. На фортепіано стоять різні книги, листочки з нотами, а також червоне вино. Грає Наталія свою тужливу музику, гойдається зі сторони в сторону і тихо-тихо схлипує.[/i]
Ява 2.
[i]До квартири дзвонить Іван. [/i]
Наталія (витирає сльози з очей, швидко чепуриться, аби приховати червоні очі). Хто там?
Іван. Ната, це я, Іван, відчини двері.
Самоповага. Він витер ноги, не говори геть до нього.
Іван. Ну, лялечко, невже не засумувала за мною.
Самоповага. Нато, він цілувався з іншою в тебе перед очима!
Наталія. Нам немає про що говорити, ми все вчора вияснили, йди до своєї «подруги» і живіть довго і щасливо і помріть в один день!
Іван. ти що знову пила? Що ти мелеш, яка подруга, впусти мене і ми поговоримо спокійно.
Наталія (стоїть за дверима і допиває келих вина). А нехай усі чують, що ти зрадник і гульвіса!
Іван. Кохана, я тебе благаю, відчини, я все поясню.
Самоповага. Якщо ти відчинеш, то я від тебе відкрікаюсь!
Наталія відчиняє двері.
Іван міцно обіймає майже наречену, цілує її припудрені щоки, пчихає.
Іван. Моя хороша, то був лише один поцілунок і ми з нею просто були п’яні.
Наталія виривається з обіймів, штовхає зрадника за двері і швидко зачиняє їх. Спускається до підлоги, сідає і плаче.
Самоповага. (обіймає дівчину). Ох, і серце в тебе дурне, яке ж дурне.
Ява 3.
[i]Наталія співає і танцює перед дзеркалом. Згадує, як вона колись виступала на великій сцені, як колись її обожнювали, як колись її хотіли слухати. Сідає за фортепіано і грає, наче востаннє.
Звучить пісня «Письмо» Марії Чайковської. [/i]
Меланхолія ( танцює разом з Наталією). Чому так сумно, чому ж так сумно… Життя – це суцільне страждання і нічого більше, когось кохаєш, а тебе ні, комусь віддаєш усю душу, а її топчуть, топчуть і топчуть. Не можу більше так! Не хочу відчувати цього, не хочу бути живою….
Самоповага (лежить на фортепіано і палить дорогу цигарку). Меланхоліє, дівко, ну чого ти ще більше заганяєш нашу Нату в депресію! Їй і так погано, дай я з нею порозмовляю, ти лише більше пригнічуєш.
Меланхолія. Я її надихаю! Вона пише музику, бо є я, грає, бо її серце наповнене тугою, вона відчуває серце, вимкнувши мозок. А ти навпаки хочеш увімкнути мозок! Їй не цього треба. Їй потрібне натхнення, а тобто я.
[i]Хтось знову дзвонить у двері. Наталя цього разу не відчиняє. Хтось настирливо дзвонить і дзвонить. Дівчина підходить, дивиться у вічко і бачить букет пурпурових троянд. Відчиняє.[/i]
Наталія. Ви хто?
Маленький принц. (трохи невпевнено Я…я твій сусід.
Наталія. А чому ховаєшся за букетом?
Маленький принц. Не знаю.
Наталія. А букет кому?
Маленький принц. Тобі
[i]Хлопець оговтується і дає квіти дівчині, та посміхається і цілує його у щічку.[/i]
Наталія. Дякую. Проходь до мене.
Маленький принц. Я чув, як ти граєш, я вже 5 років, як твій сусід зверху і я кожну ніч засинаю під твою музику. Заграй щось для мене.
[i]Наталія мовчки сідає за фортепіано і грає. Її тіло трохи тремтить, губи щось шепочуть. Маленький принц підходить до дівчини і обіймає за плечі. [/i]
Наталія. (розвертається до хлопця). Чому всі тебе називають Маленьким принцом?
Маленький принц. Бо у мене вдома є домашній лис (сміється) і я люблю вирощувати троянди.
Наталія. Але за казкою Екзюпері Маленький принц мав лише одну троянду.
Маленький принц. Моя душа давно була мертва, допоки одна троянда не зцілювала її кожної ночі свою музикою.
[i]Дівчина заплющує очі, тягнеться, аби поцілувати Маленького принца. Доторкається до нього губами, але раптом відчиняються вікна і залітає холодний осінній вітер. Наталія розплющує, та нікого немає, окрім пурпурових троянд на фортепіано.[/i]
Ява 4.
[i]Наталія бере колючі троянди в руки, притуляє їх міцно до грудей, лягає на фортепіано, де вже лежали Меланхолія та Самоповага. Вони обійнялись втрьох і поринули в міцний - міцний сон.
Завіса.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857741
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2019
автор: дівчина з третього поверху