У тому попелі від праху,
де тліє іскрою життя.
Росте тендітна жовта квітка,
невинна, чиста як дитя.
Злетів у небо білий сокіл,
шукати кращого буття.
Минуле, то є темна нива
Та чорні зграї вороння.
А трави зеленіють в горах,
цвітуть троянди на смітті,
Зітреться с часом камінь в порох...
Та сумно всім на самоті.
Не слід в багні шукати правди.
Немає гіркості в вині,
коли цим світом правлять злидні,
то всі ми винні у війні.
Летить душа до свого Батька,
коли втомилася вона.
Та каменем впаде на землю,
коли за рідними журба!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2019
автор: Олег Крушельницький