Пісок доріг, живе тепло його –
лежиш віки вже тут,
ніс на собі колеса...
Печатки ось тепер
якихось мерседесів –
тоді ж гарби, безтарки
й тракторів кругом.
Змінилось все, а ви і досі тут...
Одних дерев нема,
а інші підростають.
Ось човгає кудись
"дівча" сусідське – Тая,
лиш очі видають
дитинства юний гурт.
Не десять, один потяг – кас нема.
Доправились – така
історія, далебі?
Ті крила, що на них
чоломкались у небі,
згребла у люду все
зла купка без ума.
А без ума чому?
– Розруха скрізь.
Експлуатують те,
що людом будувалось.
Населення, село,
містечка тихо валять,
пустеля після них –
тут ось у чому річ.
А плани й брехні їх –
пісків й смертей віки...
16.12.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858144
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.12.2019
автор: Променистий менестрель