Старенька бабуся на лаві сидить
І склала натомлені руки.
Синок чомусь довго так не приїздить,
Не видно й не чути онуків.
Уже правнучат вона має аж три
Та бачити не довелося,
Поїхать вже сили немає до них,
Хоча її й ніхто не просить.
Сумує старенька, у зморшках чоло
І на душі неспокійно,
Та згадує, згадує як то було,
Коли ще малі були діти.
Жили небагато та дружно усі,
Вона їх до праці привчала
І до грудей пригортала.
Ой, де ж ви ті дні золоті?
Прошу я вас, доньки чиїсь і сини,
Ви до матерів поспішайте
Коли ще живі та здорові вони.
Не встигнути можете, знайте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858458
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2019
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський