Душі моєї храм геть занепав.
Незатишно їй, бідоласі, в ньому.
Який це дідько тіло занедбав?
Щодня я відчуваю слабкість, втому.
Ні, то не біс руйнує бідне тіло.
Його я занехаяла сама.
У злигоднях воно ледь животіло.
Дарма на знос трудилася. Дарма.
Тепер сиджу в своїй убогій хижці.
Шматує біль нещасний організм.
В кістках лютує, навіть в кожній кишці.
А в голові - суцільний катаклізм.
Ех, старість вже підкралась непомітно,
Важка, журлива, невесела, зла.
Життя безцінне прожито негідно:
Я храм душі від бід не вберегла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858483
Рубрика: Нарис
дата надходження 19.12.2019
автор: Leskiv