Видруковую давні світлини на принтері
й пригадую стежку, що бабця втоптала.
Ходили по ній фарисеї та митарі,
збиралась юрба та дітва щебетала.
А вздовж тої стежки бабусина щирість:
дві яблуні, сливка та грушка зростали.
І я по суботах в чоботях на виріст
березовим віттям її підмітала.
Було непочатого краю роботи.
Ні миті намарне ‒ за сонцем встигати.
Вода із криниці носилася вкотре
в посушливі дні ярину поливати.
А як ближче свята, ‒ як бджоли звивались.
Пеклися завиванці, вудилась шинка,
білилася хата, вбрання готувалось
і пахла духмяного хліба скоринка.
Просила бабуню бодай відпочити,
подовше поспати хоча б на хвилину.
Мені ж так хотілося байдики бити,
чкурнути до подруг кудись на годину.
Ото пригадалось. До щему пробрали
ті спогад-світлини ‒ минуле на принтері.
Як бабця всміхаючись серцем шептала:
«Ой, доню, та висплюсь колись вже на цвинтарі».
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858504
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2019
автор: Ольга Береза