Світ заплітається в такт — чорними, білими, мороком:
Наче все добре, а все до підвалин не так.
Ладан і смирну несла — знаєш, прозріла — все порохом...
І золотяться вуглини із диханням в такт.
Ладан і смирну несла — а кораблі розминулися,
Мій «Вифлеєм» загубився в якомусь порту...
Пізно жаліти й дарма, все що пішло, що не збулося,
Під — кілометри води все снують пустоту.
Над — кілометри ночей, зорі в шляхах переплутались...
І в перекинутій чашці уламки планет...
Між — маяки і кити. Між — скелі в море закутались,
Зорі не вказують шлях — ні вогнів, ні прикмет...
Світ розпадається в такт — чорними, білими, спрутами...
І у житті, як і звично, не те і не так.
Тихо муркоче мотор, хмари на лопать накручує...
Завтра світанок — останній на небі маяк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858755
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2019
автор: Marika