Стояла жінка на порозі,
Дивилася у далину,
Де по в’юнкій сільській дорозі
Пішов коханий на війну.
Ще довго в пустоту дивилась,
Хранила поглядом своїм,
Губами сохлими молилась:
Михайле, повернись живим!
Не повернувся. А у хаті
Найменшенький із трьох синів
Ніколи не побачить тата,
Що над усе його хотів.
А їй? Їй тільки ледь за тридцять.
Струнка, весела, чарівна,
Всміхається, та не сміється,
Вона ж навік тепер одна –
Однісінька! З трьома синами
Зростить і долю дасть. Сама.
Назавжди будуть біля мами,
Як не прокинеться ВІЙНА!
Здається, виспалась, потворна.
Так хоче їсти, аж горить
У череві її бездоннім.
Найкращим шлях туди лежить.
Стояти ж на порозі мамам,
Заручникам воєнних дій,
Благати сохлими губами:
Михайле, повернись живий!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858986
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2019
автор: Саша Чорнобіла