Давно минуло, моє літечко, давно,
Хоч побілило, знову ледь - ледь коси,
Та я думками, вкотре бреду в село,
Де босонога, струшувала роси.
О рідний край та небесна синява,
Де ясне сонце, з птахами будили,
Вікно відчинене, шептала листва,
Кожного року, яблука родили.
Де сад квітучий, з бджілками літала,
Буденно в праці, під п'янким суцвіттям,
Та, що покину, рідний край не знала,
В роки юнацькі мріяла про щастя.
Навпроти поле… волошки синіють,
І присмак хліба, у зернах, на вустах,
Вишневий ранок, навпрошки стрічаю,
По між колосся, літала, наче птах.
А на подвір`ї гуси ґелґотіли,
У очі погляд, які ж щирі вони,
Мені на радість, на випас хотіли,
Та хай гуляють, є яр і пустир.
Частенько бачу, при долині в квітах,
Вербу сивеньку, далеко в тумані,
Чи серед снігу, при суворих зимах,
Де мов на санях, на яву не у снах.
Та цьому часу… вороття немає,
Солодкий спомин, зігріває серце,
Часом сльозина, душенька страждає,
Як ти без мене, рідненьке озерце?
У згадках літо, квітуче буяє,
У спориші, стежка листям покрилась,
За літом й осінь стрімко відлітає,
Й морга до мене, чого зажурилась.
20.11.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2019
автор: Ніна Незламна