25.12.2019
Вони витягли його прямо за шкірку з темної тісної кімнатки і тримали перед камерами.
Було занадто яскраво. Сліпило очі, до сліз. Але він був таким знесиленим, що не міг розтулити повіки і поглянути у зіниці своїм катам.
Допит тривав недовго.
— Бачиш? Впізнаєш це?
Він нічого не сказав. А міг?
Якби міг — утік би. Але сили покинули його ще кілька місяців тому. Він не міг вимовити й слова, не те що поворухнутися чи втекти.
Кати отримали мовчання, але були вдоволені й ним.
Завтра в газетах напишуть: «Бабак Тимко не впізнав власної тіні. Весна настане нескоро».
Ну і чорт з ними. Аби лиш не заважали спати. Покидьки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859283
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2019
автор: Роман Глєбов