Що не кажи, а про одне й те саме
у пам'яті лишається одне.
Як ідемо до однієї ями
нікому не відомими путями,
так і у небо підемо ясне.
Чи успадкують зорі наші діти,
нікому не відомо на землі.
А поки-що виховують еліту
сліпі поводирі у цьому світі –
живі поети та учителі.
А неживі на небі почивають
подалі од тієї суєти,
що залишає лиш одні хрести,
які учням нагадують, буває,
яка ціна високої мети.
За це їх найлютіше шанували
і до одної ями закопали.
За це – і Сандармох, і Соловки...
Вони і досі наші маяки,
а як у чомусь винними бували,
то це у тому, що і ми такі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859462
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.12.2019
автор: I.Teрен