Я не був на похоронах Стуса
Просто тому, що тоді ще не народився.
Я не був на похоронах Чорновола,
Тому що був лише дитиною.
Я по тій чи іншій причині
не був на похоронах сотень патріотів,
що свідомо поклали своє життя
для того, аби ми жили…
З кожним із них помирала частинка свободи,
Частика нестихаємої борні.
Я там не був…
Та зараз, мене, взявши попід руки, аби не сіпався
Ведуть довгою траурною алеєю
На похорони моєї країни,
Алея всипана пелюстками червоних маків
По якій мов змія повзе черга плакальників
Йде кволо, переминаючись з ноги на ногу,
Спотикаючись та натрапляючи одне на одного
Шукаючи щось у пустоті незрячими очима,
Плямкаючи безязикими ротами…
Вони ведуть мене…
Ведуть попід руки, аби не сіпався
Та я чомусь бачу… чомусь чую, чомусь можу кричати
Я шарпаюсь, вириваюсь, розмахую руками…
Юрба стискається навколо мене
Вдихаючи моє повітря
Створює навколо вакуум, від якого
Страшенно крутиться у голові.
Я не хочу йти…
Та вони ведуть мене на останні похорони.
На похорони моєї країни.
Це переслідує…
Це лякає…
Та водночас, заставляє боротися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859843
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2019
автор: Володимир Ухач