Листоноша ховав у кишеню руки холодні,
Лукавою посмішкою сміявся місяць вгорі.
Прибули листи із майбутнього у сьогодні.
Прибули й з минулого. Пошарпані і старі.
Відгомін звучав літаків, поїздів, автостради.
Стрілою блакитною торкався мороз до шкіри.
Йому ж (листоноші) у цім сьогоденні не раді.
Великому місту дається безмежжя звіра.
З охапки листів із минулого і пережитого
Знайти б порятунок закований у щедроти.
І він (листоноша) хотів би весь світ відкрити,
Йому ж бо кричали навколо:
- Ну що ти !
Він був тут для того, що б люди читали і вчились,
Щоб брали для себе уроки і новизну.
Листи зачекались, сміттям і снігами вкрились,
А місяць сховався, ховаючи місто в тьму.
Та вечір виводив барви кривавого неба,
Останню надію забрали з снігами вітри.
Він ( листоноша) питав :
-А правди хіба не треба ?
Махнувши рукою йому відказали :
-Мовчи.
І сотня листів завила небаченим жаром.
Він (листоноша) клав у вогонь дрова.
Розносився дим над дахами міського базару,
А правда шептала:
- Я всеодно жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860187
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2020
автор: Анна Януш