І
Коли були ми ще братами,
жилося якось і тоді.
Писали вила по воді,
що нам – до однієї ями.
А як зарадити біді
не мали ми своєї тями.
ІІ
Та й досі ми – раби пітьми.
Усе ще віримо кумиру,
лихому генію тюрми
у зомбоящику юрми,
що нібито, заради миру,
іде із бімбою [i]на ми.[/i]
Чекає мафію екзилу,
що заслуговує по рилу,
уся парафія її.
На голову усеньку хворі,
по сцені бігають актори –
багатії і холуї.
Усе ще гопники у моді
та коміки юро́диви́х.
Регіонали хороводять.
Де не посій – уроди родять:
або свої серед чужих,
або чужі поміж своїх.
Талановиті окупанти,
що приміряли кумачі,
ще гастролюють уночі.
Убивці – нині емігранти,
у владі – мічені мутанти
та непомітні діячі.
ІІІ
А от куди юрбу дівати,
яка із хати і до хати
ще шастає?
І як лайну
на мапі місце показати,
де їх
бажають
убивати
і обирають сатану?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860227
Рубрика: Сатира
дата надходження 04.01.2020
автор: I.Teрен