Зима немає фарб багато,
Та до смаку прикрасить всюди,
Неначе щоб зраділи люди
І повиходили із хати.
Щоб милувалися красою,
Яку лише зима дарує.
Вона так вправно це майструє
І задоволена собою.
З морозом ставлять на парі,
Хто кращий майстер чи мастак,
І зачаровують отак
Фантазіями на дворі.
Доріжки білі за вікном,
На річці лід, неначе скло,
І пагорб снігом замело,
Його сховав пухкий нейлон.
А на берізці і вільсі,
Такі примарні візерунки,
Тонкі морозяні дарунки,
Красиві й невагомі всі.
Стовпом здіймається димок
Легким струмочком над дахами,
А потім сизими птахами
Зникає з погляду й думок.
Мороз щипає щічки й вуха,
Сніжок за комір сипле пух,
І вже не ловиш білих мух,
Бо віє сильна завірюха.
Як стихне вітер, вляже сніг,
Здійметься сонечко яскраве,
І зарожевіє заграва,
Земля, і небо і поріг…
Зима немає фарб таких???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860268
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.01.2020
автор: Ія Намачинська