Як мало у світі любові.
Які одинокі душі.
І, мабуть, вони не готові
угледіти зорі в калюжі.
А темінь міцніш і міцніше
пускає коріння своє.
О як же дратують нас інші:
і віра, і голос в них є.
І як же нас тішать бездари:
купуються всі задарма.
Кудись бредемо, мов отара.
Невже в нас святого нема?
Розгульно, нахабно, убого...
Прокляття - замість молитов.
До раю, чи пекла дорога?
Ридає жебрачка-любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860665
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2020
автор: Валентина Голубівська