Душа моя не спала вічність,
Бо має пам'ять та не спить
І не забула слово гідність,
Тому тривожить і болить.
Вона не спить от того ранку,
Коли ударив перший дзвін
І засіяло все одразу,
Розсіяв промінь чорну тінь.
З'явились відстані, хвилини,
Галактик юних круговерть.
З'єднались зоряні хмарини,
Вогонь скував із лави твердь.
Все забуяло первоцвітом,
Посіло в просторі буття.
Зкорилась ніч - здолало світло,
А зранку вдарило життя.
Гуляє вітер над полями,
Іскриться крапельки води,
Стрижі літають над ланами,
Весною дихають сади.
Нехай єдина в Бога віра
Довічно вертить неба вісь.
Та не здолає темна сила
Освячену небесну вись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2020
автор: Олег Крушельницький