[b]Натрапила на фото в інтернеті молодого воїна-сироти і зачепило. [/b]
Зростав сиротою. Один до війни.
Мов море, душа широка.
Звичайно ж, не міг мати хлопець вини,
Тож сам планував і кроки.
Коли ж загорівся війною Донбас,
Туди він обрав дорогу.
І кинувся в бій проти раші за нас,
Наблизить щоб перемогу.
Та куля сліпа й навіть знать не могла,
Що він сирота безрідна.
Двохсотим вертався герой до села.
І хати були привітні.
Стрічало бійця його рідне село.
І люди всі… на колінах…
Раділа душа його: «Ба, спромоглось!
Загинув же за Вкраїну!»
Всміхнулися гірко згори небеса –
Тепер він не сиротина.
Рушник на хресті вітерець колисав,
Та сонце… не так світило.
І дощ заридав: «Чом же доля була
У вояка полинова?
Людина в житті, звісно, ця відбулась,
Але ж на душі… хреново…»
4.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860797
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2020
автор: Ганна Верес