Я НЕ ЦУРАЮСЬ СВОГО РОДУ

Я  НЕ  ЦУРАЮСЬ  СВОГО  РОДУ
Я  не  цураюсь,свого  роду...і  коріння
Знаю,хто  я  ...Хто  мій  ворог,а  хто  брат.
Люблю,Україну...серце,згорає  до  тління
Подруга,є  для  тих...Хто  мені  завжди  рад.
Іду,до  тих  ...хто  відкриє  двері  серед  ночі
Подасть,мені  руку  .  ..прийми,як  сестру
Спитає,як  справи?...гляне,щиро  у  очі
І  ласкавим  словом,потішить  душу  мою.
І  свій  ,до  свого  іде  в  радості  ,і  в  біді
Нас  єднає  віра,  мова,пісня  солов'я.
Не  моя  вина,що  плюють  в  очі  москалі
Розпалили,  війну  і  спалюють  світ  до  тла.
Не  байдуже,що  омоскалили  столицю.
Язик  ,принижує  честь,і  гідність  українця.
Каламутять,воду  у  Дніпрі...не  спиться
Що  народ,п'є  гіркий  полин  по  вінця.
Не  однаково,мені  хто  за  штурвалом
І  куди,корабель  "Україна  "пливе.
Що  нас,  чекає,завтра  -за  дев'ятим  валом?...
Чи  ,народ  України  щасливо  заживе?...
М  Чайківчанка.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860861
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 10.01.2020
автор: Чайківчанка