Йдуть друзі від нас, як завше,
У вічність – не в небуття.
Відходять вони. Назавжди,
Лишивши земне життя.
Ідуть, щоби повторитись
Через тисячі років,
Собою час підкорити
І не одного з віків.
Сліди вини залишивши
На дітях і внуках теж,
Від всіх суєт відпочивши,
Спокутувати свій гріх.
До рідних у сни заглянуть,
Нагадуючи про те,
Що жити без правил, планів
Не слід, поки ще цвітеш.
І був щоб того свідомий:
Життя – не парад звитяг,
І не марафон без втоми.
На те воно і життя!
31.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861096
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2020
автор: Ганна Верес