Що ж ти, друже, мовчиш
на ріки перекаті –
веселун, гуморист,
ще безвусий, без знаті...
У руці коропчук,
я зловив – ти, неначе,
стежкою коло лук
і в трусах від версачі...
Ось й промчав той сеанс,
бистриною ніц змило,
не замінить і станс,
й володіння Аттіла.
Проза мила – трава.
Спалахом все в уяві.
За главою глава
у сердечнім брильянті...
...Ось і берег ріки –
ніц слідів юні-слави,
погляд квітів гіркий,
у пройдешнє потрава...
Проза й древній ковил.
Молодецькості пісня –
і вершина, і схил...
Світло радості – війся!
Милий край мій душі,
що сповна аж по вінця...
Серцем в час той мерщій –
бал..., принцеси і принци...
Незабудок поля
у річок перекатів –
о, ця рідна земля,
розсип мудрих агатів...
13.01.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861138
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2020
автор: Променистий менестрель